пес.

48 годин бути частиною чогось більшого, довершенішого. наче латте, але подвійне. сідати до потягу - переривати цикл, розтягувати час ніби гумку, ніби розмотувати клубок, щоб через певний час, згортаючи повернутись до тебе.

до потягу зі мною йшов кіт. з протилежного боку, з іншого вокзалу, я повинна була йти сама.
але. але щось за мене боялось. і прийшов пес. розумний, теплий і ніжний. із закрученим в бублик набік  хвостом, з розплющеними очима.

третя ночі. довго ти мене чекав?
йти з вокзалу до гуртожитку - трохи більше години. ми йшли годину 10 хвилин. він не вів мене і не біг за мною. ми йшли разом.

спершу промайнуло "йому певно по дорозі зі мною" та.

йшов то поруч - наче на повідку, то забігав наперед і біг озираючись. на перехрестях чекав, коли йшла повільно - носом тицявся в п*яти, дозволяв гладитись. коли зайшла на заправку - по латте, він чекав під дверима. а коли зустрічали інших собак - говорив з ними а потім наздоганяв

пшенична сказала, що 
"-куди ти, з тією людиною? (зневажливо на слові людина) -проведу її, носом чую, що їй дурниці на п'яти наступають. -благородний ти пес, добрий. щасти тобі."

потім була машина на дорозі, я сказала 
- стій.
- ...( підійшов ближче, сів, дивиться на мене)

взагалі, я всю дорогу з ним говорила. людей ми не зустрічали, на мостах в топільче стояли дивлячись у воду. особливо на улюбленому моєму довго - підвісному.

 провів під гуртожиток. присіла на бордюр, спершу тулився до колін, а потім заліз за бордюр, закопався в листя, лежить.

провів до дверей.
"дякую, мудрий пес. ти певно з віршів Матіяш. доброї ночі. побачимось"

наш приблизний маршрут.

нотатки 2.

Засинатиму поруч з вами,
і неважливо, скільки часу
 займуть пошуки місця
в якому ви чутиметесь
як я в герметичних навушниках
як мандрівник в сніг у потязі,
 як кіт на кухні.

Бо пошуки того місця
 приведуть нас до краю цього
і початку наступного світу.

Засинатиму поруч,
і неважливо, скільки часу
 займе пошук правильного міста,
 бо вже набридло
щовечора, наче змовившись
 вмикати інтернет і вже в ліжку,
одним недрімним оком
перевіряти пошту,
бажати доброї ночі
в письмовому вигляді.

Засинатиму поруч
і хай там що,
прокидатимусь.
аби врешті слово "рецепт"
 асоціювалось не з ліками.

нотатки.

Закохуватись у тебе. Це як палити о шостій ранку. Виходити ще заспаною. Босоніж на кухню. Беззахисною перед зимним прочиненим вікном. Перед 9тим поверхом, перед світанком. І знаючи, напевно кожен вигин коридору напам'ять, все ж губитись в темряві і думати про те, що виходити вранці на кухню, за першим димом, це як
навпомацки закохуватись у тебе.

жовтневе.

люди хочуть, щоб їх любили усі й без міри.
люди хочуть. ми ж будемо тихими ніжними звірами
загортатимемось у клубки на поверхні ліжка
щоб зростися усім впритул, як слова у книжці
і не дихати, щоб нарешті заснути раніше
бути звірами, хоч би й інколи, все ж тепліше.

дещо з архіву.

Нерозділені з часом недбалі нагромадження пасм твоєї зачіски… хоча ні, зачіску зачісують, а ти розхитуєш її спокій пальцями, ніби полохаєш надокучливих голубів на площі біля опери, ніби малий хлопчина мурашник палицею. Хоча… і в тому і в іншому випадку мурахи сполохано розбігаються. Чомусь, моїми ключицями.

Хлопець їде в трамваї шістці. я їду в трамваї шістці. Ми з ним їдемо в трамваї. Ми з ним подорожуємо разом. Дядечко Хем казав, ”подорожуй лише з тими, кого любиш”. Я слухаюсь дядечка, я люблю цього хлопця і трамвай.

І як тебе не любити, коли ти пояснюєш мені дорогу таким голосом, ніби признаєшся в коханні? Ти настільки гармоніюєш з цим світом, що всі пісні про львівські трамваї і про тебе теж.

Ти не покусуєш губи, не поправляєш гривку, якої в тебе немає. Далекий від сучасних зразків милості, існуєш в своєму космосі єдиним екземпляром. Я кажу тобі це. Ти смієшся. 

Кажу :

– Можна, я називатиму тебе Крапкою? Бо з крапки починається майн кампф в Х’ю на ноуті і закінчується кожне (!) речення. З крапок складаються лінії, звуки, смуги перешкод на мертвій зебрі десь в Африці, смуги вигинаються арабесками вплітаючись в буденність психоделікою для LCD-шників. Крапками крапає дощ.

Ти дозволяєш мені і ми сміємось. З твоїх долонь виростає дерево. Це звісно вишня. З вишень з’являється Ро, теж всміхається своєму вічному і зникає, а з вишень ми малюємо паморозь на зледенілих шибках трамваю шістки.

Взагалі, трамвай шістка це зовсім інший вимір. Новий левел і непочатий абзац. Тут навіть сліди від брудних черевиків сплітаються в мандали витанцьовуючи потім на кожному розі.

Черевики в тебе точнісінько такі як мій наплічник з фотом, яблуком, і кішкою в ніч на купала. Зараз пізня осінь але це видається нам смішним, втім, як і все інше.

Ти залишаєшся мільйонами крапок в одному кадрі, а я подумки в твоїй голові…

і кінцева

Деякі речі, речення, як виявилось, закінчуються не крапкою, а кінцевою