страх не керує мною, ні. його вміст ще не критичний. але він присутній. ніби беркут обступає майдан, страх мій обступає мене. повільно прориваючи барикади одну за одною. от я вже відчуваю його лікоть на своєму лікті, його плече - впритул до мого плеча.
колись я тому тішилась. відчувати чиюсь присутність важливо. але зараз, відрізняю теплих і холодних. живих і мертвих.
маючи на нудному плечі mięso (шчурьйо.) відчуваю холод гостріше. бо ж маю з чим порівняти.
рятувалась як могла. пік випав на післядення вільної і тягнулось це все аж до твого порогу. там воно і зупинилось. оголосило відступ. відтоді страх наважувався доторкнутись до мене лише тоді, коли тебе не було поруч. тож поки ти ці тижні оберігав мій сон, день, ніч, - ти оберігав мене від болю темряви і непевності. тримай мене - я падаю. досі падаю.
на відстані 6ти годин .
але жодні вечірні автобуси, дороги, коломийські водії ("бувай дитино, великого тобі кохання")
італійські апельсини від італійських милих молдаван ("твоя мишка спить як киця"), чай з молоком вдома, не рятують від страху. бо коли простувала трасою че-стрий, з наплічником за спиною і щуром на плечі, він наважився підійти ближче і видер мене з твоїх обережних обіймів.
зараз вже ранок. ми зараз разом підемо до ліжка. потім разом до лікарні, разом до пшеничної. і нікуди він мене не відпустить, допоки ти за 6 годин від .
писанина відображає хвилинну (годинну) слабкість, коли відпустив руку.
