Нерозділені з часом недбалі нагромадження пасм твоєї зачіски… хоча ні, зачіску зачісують, а ти розхитуєш її спокій пальцями, ніби полохаєш надокучливих голубів на площі біля опери, ніби малий хлопчина мурашник палицею. Хоча… і в тому і в іншому випадку мурахи сполохано розбігаються. Чомусь, моїми ключицями.
Хлопець їде в трамваї шістці. я їду в трамваї шістці. Ми з ним їдемо в трамваї. Ми з ним подорожуємо разом. Дядечко Хем казав, ”подорожуй лише з тими, кого любиш”. Я слухаюсь дядечка, я люблю цього хлопця і трамвай.
І як тебе не любити, коли ти пояснюєш мені дорогу таким голосом, ніби признаєшся в коханні? Ти настільки гармоніюєш з цим світом, що всі пісні про львівські трамваї і про тебе теж.
Ти не покусуєш губи, не поправляєш гривку, якої в тебе немає. Далекий від сучасних зразків милості, існуєш в своєму космосі єдиним екземпляром. Я кажу тобі це. Ти смієшся.
Кажу :
– Можна, я називатиму тебе Крапкою? Бо з крапки починається майн кампф в Х’ю на ноуті і закінчується кожне (!) речення. З крапок складаються лінії, звуки, смуги перешкод на мертвій зебрі десь в Африці, смуги вигинаються арабесками вплітаючись в буденність психоделікою для LCD-шників. Крапками крапає дощ.
Ти дозволяєш мені і ми сміємось. З твоїх долонь виростає дерево. Це звісно вишня. З вишень з’являється Ро, теж всміхається своєму вічному і зникає, а з вишень ми малюємо паморозь на зледенілих шибках трамваю шістки.
Взагалі, трамвай шістка це зовсім інший вимір. Новий левел і непочатий абзац. Тут навіть сліди від брудних черевиків сплітаються в мандали витанцьовуючи потім на кожному розі.
Черевики в тебе точнісінько такі як мій наплічник з фотом, яблуком, і кішкою в ніч на купала. Зараз пізня осінь але це видається нам смішним, втім, як і все інше.
Ти залишаєшся мільйонами крапок в одному кадрі, а я подумки в твоїй голові…
і кінцева
Деякі речі, речення, як виявилось, закінчуються не крапкою, а кінцевою
Немає коментарів:
Дописати коментар