Віолетта Димна: «Так,
вірші потрібно видавати, але лише якщо ти в них певен.»
Молода чернівецька поетка, учасниця кількох літературних
зустрічей та фестивалів в різних містах України, авторка дуже чуттєвих поезій.
Більше – в розмові. - (лінк)
- Для чого Ви пишете?
Для чого. Певно, щоб заспокоїтись. Поговорити з собою. Для мене є 2 способи звільнення від нав'язливих думок: 1 - написати вірш, 2 - написати в тому ж нотатнику листа комусь, хто є причиною, або міг би допомогти зрозуміти, що діється. Виходить доволі відверто, листи ті власникам не надсилаються, але допомагає. Вірші - більш завуальований спосіб, але їх можу комусь показати. Такі собі натяки. Та й вірші зазвичай пишуться після раптового "прозріння": або щось хороше світле і раптове, або просто розуміння чогось, що трапилось. Було б набагато важче зацікавити когось у власній ідеї пишучи трактати на екзистенціальні теми, чи затвітивши "о, як же мені гарно" або "сумпечаль". А хочеться щоб інших теж зачепило. Навіть у житті, коли щось пояснюю - рідко кажу прямо. Зазвичай ходжу довкола очевидного не називаючи, навіть якщо пояснюю комусь шлях до найближчого продуктового.
- Як давно почали писати?
Прозу я періодично писала, вірніше, намагалась. Але щось у нас не клеїлось. А вірші весною 2012. Перед тим поезію я не надто любила, просто оминала, і в бібліотеках, і в книжкових, але склалось так, що я приймала участь в літературках (прим. авт.. - різного роду літературні зустрічі. вечори) у якості «музичного супроводу». Саме тоді мені стало цікаво спробувати. Перша літературка була в лютому, а вже у березні, після місяця голодного зачитування поезією, я почала писати.
- "Місяць голодного зачитування поезією" - цікаво. Що саме маєте на увазі? Можливо, саме тоді відкрили для себе дуже цікавих авторів-поетів, творчістю яких зачитуєтесь дотепер?
Ні, то було «все-що-трапилось-на-очі». Зараз багатьох з них не читаю, бо це... надто просто. Але тоді мене вражало все. І те, як гарно можуть римуватися рядки, і те, як можуть гарно не римуватись. Це було щось нове і доволі цікаве.
- Чи багато поезії читаєте зараз? Є такі автори, що надихають Вас на творчість своїми текстами?
Зазвичай читаю водночас кілька книг. І прозу, і поезію. Тому відповідь - багато є тих, хто завжди залишається для мене кимось. Наприклад Грицько Чубай. Він завжди знає більше. Як і Тарас Прохасько - він хоч і прозаїк, зате який! Він надихає. А ще Андрухович і його Софійка. З віршів ще читаю Бабкіну, Жадана, Іздрика, Богдану та Дзвінку Матіяш. І окрім них читаю, але це те що перше спало на думку, тому, мабуть, найчесніше отак.
- А якщо про Ваші вірші, буває таке, що присвячуєте їх комусь?
Буває, що вірш пишеться комусь або про когось, але зазвичай того не афішую і їх не роздаю. Кому треба - той сам втямить, що і до чого. Нещодавно вкотре почула, що буцімто вірші якогось певного періоду, здається, літа 2013, присвячені певній особі, до якої вони стосунку не мають. Це доволі цікаво дізнаватись про себе таке. Бо хоча і є вірші з присвятами, то певна частина поезій (маєте зрозуміти), не має стосунку до реальних людей чи подій. Але всі ми люди, а люди мають звичку вигадувати, потім у свої вигадки вірити, а часом і розповідати їх іншим як достовірну інформацію.
- Як ставитесь до критики? Чи є можливо якась людина, відгуки якої є дуже важливими для Вас?
Критику сприймаю адекватно, зазвичай найкритичніше до власного доробку ставлюсь я сама. Але й інші не вважають зайвим нагадати мені про допущені помилки, за що я їм і вдячна. Часто це люди з близького оточення. Мені подобаються особи відверті, які тицяють носом туди, куди слід, ніби кошеня в молоко. Часом правда не дуже приємна, але, на щастя, поки я вважаю себе новачком й учнем у цій справі, то поради лише скеровують мене у вірному напрямку, не ламаючи моїх уявлень про власні можливості.
- Кажете, що дуже критично ставитесь сама до себе, тому, думаю, довго працюєте над своїми текстами, прагнете до ідеалу, чи, все-таки, покладаєтесь тільки на натхнення? Як проходить робота над текстами?
Друге. Зазвичай пишу, поки пишеться. Через дні 2-3 трошки підкореговую і показую, або розумію, що текст безнадійний, і забиваю на нього, забуваючи назовсім. Просто ідея була, а вміння не вистачило, і воно таке все кострубате і нещасне, що краще і не давати йому шансів на існування, бо знаю, що йому буде важко вистояти. Отак і проходить робота над ними. Зазвичай це більше кастинг ніж виправні роботи.
- Поезія, як розумію, не є Вашим основним заняттям. Чим займаєтесь, окрім "писання"?
Живу. Намагаюсь побільше побачити, зрозуміти. Бо ж коли читаєш про те, які пригоди-пригоди, то і самому хочеться спробувати. Люблю спостерігати за людьми, вчитись у них чогось нового. Намагаюсь хоч трохи, але повідчувати світ так, як вони. Часом вдається, часом - ні. А коли цікавого навколо стає мало - доводиться міняти дислокацію. Не уявляйте це так, ніби я дитя квітів, яке щодня в іншій країні. Ні. Часом, але не постійно. В міру потреби. Останні пів року подорожувала менше - бо не сезон. Але був і автостоп на Київ, і автовокзали, і електрички. Та й зараз живу не вдома, вже майже 1.5 місяці. А все тому, що тут я ще не все і не всіх спробувала зрозуміти. Інші люди часто надихають і підштовхують мене вперед лише тим, що вони кращі, і мені є чому в них навчитись.
- Любите подорожувати. А вірші де краще пишуться, не вдома, як розумію, так?
Вірші всюди пишуться. Вдома буваю нечасто, тому це теж в певному сенсі мандрівка.
- Чи берете участь в різних літконкурсах, вечорах?
Так, намагаюсь брати. Раніше в Чернівцях, потім на літніх фестивалях, пам`ятаю, було щось в Рівному, навіть двічі, і в Івано-Франківську, на посиденьках у Катрусі (прим. авт.. – в Катрусі Танчак) Останнє - виступ в Тернопільській "Є". Зима багато змінила. У всіх. Зараз це часто кажуть, а я лише погоджуюсь, як би пафосно не виглядало. За зиму мій внутрішній сумнів виріс, і я боюсь часто. Записуюсь на літературки і не приходжу, бо страшно. Хоча й раніше таке бувало. Певно, в кожному регіоні знайдеться Орг, який досі мене тихо ненавидить, бо відмовляюсь зазвичай після реєстрації, і вже обмінявшись номерами з організаторами і домовившись про зустріч на вокзалі перед виступом..
- Чи думали коли-небудь про власну збірку? Хотілось видати?
О, це свято любові до свого доробку вже минуло. Було таке. І я добре пам'ятаю, в тому ж 2012, влітку. Наслухалась тоді про самвидав, і як від руки 10 примірників робили, і як на ксероксі. І мене вистачило на один екземпляр, приблизно, з 12 відбірних віршиків. Коли зрозуміла, що справа далі не піде, то намалювала обгортку й надіслала знайомому. Вона й досі в нього, здається. Але після того вважаю не надто доцільним (принаймні для мене) видаватись самотужки. 1 - це просто нарцисизм, 2 - куди я їх подіну? Викладу на полицю і милуватимусь? Так, вірші потрібно видавати, але лише якщо ти в них певен. Мені ж щоб наважитись потрібне чиєсь чесне схвалення. Тому в друк вони підуть лише коли будуть того варті, або якщо хтось інший перейме ініціативу.
Я вважаю, що коли видавництво публікує поета (бо конкурс, бо зацікавив), то це чесно, а сам себе.... Хоча акції коли читачі хочуть мати збірочку і скидаються на видання - теж підтримую. Було ж таке.
- А якщо б хтось, просто так взяв і запропонував Вам - "на от тобі купу грошей, піди і видай збірку!". Видавали б?
Мабуть. Бо той "хтось" міг й інші вірші вподобати. А хоче ці. Отже, читач з`явився. Отже я прийду до нього і скажу - "всі ці роки я писала для тих, хто читатиме. І от ви з`явились, як я довго на вас чекала. І буде вам і збірка, і нові вірші, і ранні. Аби тільки вас потішити". Бо так воно і є. Спершу пишеш для себе, але коли це тішить й інших, то це дуже приємне відчуття.
- Що ж, Віолетто, дякую за розмову. Бажаю Вам натхнення та якомога більше вдячних читачів.
Дякую і вам. Гарного дня.
Інтерв'ю підготувала Olya Betsa
