я все ж повернулась звідти. і ніби-то навчаюсь.
певно, ще не зовсім увійшла в ритм, колектив, цей малий всесвіт. або не дуже й хочу.
в будь-якому випадку мені тут комфортно і в мене тут не тицяють голками і трубочками.
сьогодні от на парі чаювали з паном редактором
а опісля  був дуже дощ і літ.студія
на котрій було багато конструктивної критики.
і як я вже писала в тві 

"почуваюсь як Вій, котрий  ніби і чув що відбувається навколо, але не до кінця розумів. а потім хтось прийшов і допоміг підняти важкезну повіку."

тепер я знаю як виправитись)
та.
і ось вам фото.
з чаювання з паном редактором.

Дивись, їй зараз всього сімнадцять,

ви ще ніколи не бачились восени.

Вона перебирає книжки худорлявими пальцями,

і намагається не зламатись,

як затиснутий поміж мізинців сірник,

Олексій Чупа

загорнувшись в ще теплу від сонця стіну. вітер помірно-західний, трохи солоний.

якщо вийду вчасно - встигну на 5ту. 

ви бачите, як прорізаються маленькі голочки крізь руку. це не мурашки. це кігті. просто у невластивому місці. головне вчасно зупинитись, бо ця стіна - моя улюблена.

стіна диму.

а його болітиме.

отже загортаюсь і йду. щоб нікого не порізати. 

бо краще вчасно піти, ніж чекати коли залишишся сам.

на помірно-західному солоному вітрі.

з_листів

Як обіймаєте мене наніч чи вранці коли ще сплю. То не до хрускоту а щоб тріснули ребра щоб напевне. 
Щоб витягнути чотирикамерний мій оркестр і викинути під рейки метро.

з_листів.

Хтось змушує мене відчувати. Підозрюю що якась гіперемоційна особа все своє життя, коли емоції лились через край- закорковувала їх в пляшечки. І тепер по смерті поливає мене ними. От сиджу на презентації ну читає марк вірші то й читає. І раптом мені наче в легені через бронхи залили рідкого льоду. А от з почуттями більш особистими вона взагалі не панькається. Цілковитий рендом. Кого випаде. Дурна знайшла б її і всі пляшечки на неї водночас вилила. Добре ж що я не лаюсь. 
Набирати з телефону незручно.
Будьте
нечемні.
Обіймаю
міцно.

навколо стільки любові, що аж хапаю ротом повітря,
наче людина котра тоне.
а ніжність тим часом шовковими шаликами обплутує мені руки
зап*ястки та очі , затримуючись всього на мить.
допоки вітер не звільняє мене
від її тонких безсилих рученят
відпускає повільно та неохоче по одному пальчику
і не плине далі.

дякую осені.
дякую Вам
і вам всім.

deszczu w butach mam dojść twego głosu.
zmykam już.
powiedzialam to swej śmierci za śniadaniem,
a ona mi na to:
"podaj jeszcze cukru, kochanie
uwielbiam słodzoną kawę"

ось так. знову питання часу. або витратити ще три тижні ні на що,
або мати взагалі небагато часу зате вільного від цих дурниць.
залишилось три години і я чекаю.
люблю осінь з нами щоразу діється щось не те не те.

Додати заголовок

Бавитися гречкою викладаючи з неї слова добре.
Чомусь малюнків не було, певно черговий натяк підсвідомості.
Дощу в ваші черевики і ніжності в пальці.
Вересень.