крапка.

якщо не мені, то кому вплітатимеш руки довкола
задимлених пальців, розмитих від диму рис?
так стрімко тяжію до низу все вниз і вниз
засніжене місто падало під карниз

а ми набираємо обертів, дивись як це просто й радісно
глядіти на смуги колеса, невже ми так само впадемо
як інші з якими булося, ходилося і трималося
невже все так просто збулося і сховалося?

натомість протест ще затемна вкрадається в мляві сумніви
чому все так швидко сталося? так швидко оте забули ми
що :

треба сміятись першими
і треба тулитись шиями
тримати щоб не скотилося,
сплітатись міцніше жилами
не слухати темних внутрішніх
і бавитись вітром узбіччями.
...

лише повертаємось
щоб обличчями
ближче
й кличемо.