"божевільні існують органічно."

Страх починається з тебе і вростає мені в коліно. 

Ні зігнути ні розігнути. 

Бо корінь страху просочений кальцієм, він твердий і впевнений у власній прямоті.

І все б нічого, він тихий. 

Допоки я не хочу йти. 

Коли ж намагаюсь задіяти ноги у цьому процесі він нагадує про себе. Опускає мої пальці до крижаної води, щипцями витягує любов з моїх живота і серця, заливає рідкого азоту в кістки й до стравоходу.

І стає страшно. 

Стає холодно і порожньо. 

Немає за кого вчепитись, кого запитати що діється.

Бо всі бачать моє коліно проштрикнути наскрізь. 

Але знаходять нетактовним.

мені про це нагадати.